Такую думку на своїй сторінці Facebook висловив Микола Томенко. Матеріал публікується як думка. Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Публікуємо матеріал без коментарів та ремарок. Редакція не несе відповідальності та не перевіряє дані, отримані та опубліковані сторонніми інформаційними ресурсами.
Як відомо, депутати ВР де-юре працюють в округах (найвідоміші з них у закордонних) та від сьогодні - в Комітетах, а де-факто продовжують відпочивати на різдвяних канікулах при збереженні зарплат і депутатських виплат. Проте є депутати, які активно реєструють нові Законопроекти. Серед «найактуальніших» - законопроект Голови ВР Стефанчука «Про статус народного депутата - засновника державної незалежності України».
Цей законопроект визначає правовий статус народного депутата, який «проголосив Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та/або схвалив олошення незалежності України 24 серпня 1991 року т/або підтримав Постанову Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України».
Статус «засновника» присвоюється указом Президента на підставі клопотання Голови Верховної Ради. Колишнім депутатам із статусом «засновника» може бути присвоєне довічне грошове утримання (див. Статтю 4), а стаття 7 визначає як Кабінет Міністрів та місцева влада повинна вшанувати вищезгаданих депутатів у разі смерті.
Окрім того, «засновники» отримують дипломатичний паспорт та низку прав для впливу на ухвалення державних рішень…
Нагадаю, що йдеться про депутатів ВР першого скликання, яка діяла з 15 травня 1990 року до 22 квітня 1994 року та складалася із більшості (Група 239 - «За суверенну радянську Україну» і меншості (Народна рада - 125 депутатів).
Для розуміння тодішньої ситуації наведу результати та мотивацію голосування за Декларацію про державний суверенітет: «за» - 355, «проти» - 4, утримався - 1. Якщо депутати «Народної ради» розглядали це рішення як крок до Незалежної України, то більшість з комуністичної групи «239», які теж підтримали Декларацію, сподівалися на збереження свого впливу в новому Союзі Суверенних Держав із столицею в Москві.
Велика кількість з них згодом активно підтримає Кучму, а пізніше Януковича та допоможе «безкоштовно» приватизувати українські підприємства й невтомно агітуватиме за дружбу з братнім російським народом.
Я вже мовчу про цинізм «довічного грошового утримання «бідних і нещасних» Богатирьової, Масола, Потебенька, Пустовойтенка, Кінаха, Мармазова, Бандурка, Макєєнка, Хотлубея… на тлі сьогоднішнього соціального стану пересічних пенсіонерів, медиків, вчителів, викладачів…та потреб фінансування національної безпеки та оборони Держави.
Взагалі спроба прирівняти Декларацію про державний суверенітет до статусу Акту про проголошення Незалежності чи Конституції України є шкідливою та підігрує пропаганді Путіна-Медведчука про нібито наше зобов‘язання щодо «постійно нейтральної держави, яка не бере участі у військових блоках». Така теза як і визначення позиції УРСР для укладання нового союзного договору дійсно міститься в цьому документі. Однак, попри світоглядну і політико-правову важливість Декларації про суверенітет тодішньої УРСР, вона не має правової легітимності для незалежної України!
Тож сподіваємося, що депутати нарешті почнуть злітатися із закордонних та Буковельного виборчих округів та займуться реальними і нагальними питання життєдіяльності суспільства у бідній, воюючій і ковідній Україні.
