Українське населення було досить потужним у містечках Російської імперії. Представники селянства і навіть дворян, які жили на своїх хуторах, зберігали культурний український код з дідів-прадідів, ще з козацьких часів. Про це історик Михайло Ганницький розповів у програмі «Головне питання» з Борисом Бронштейном
«Це було досить серйозним напрямом, хоча царська влада тиснула це всіляко, давила. Знаходили політичні причини для цих гонінь, що нібито це нам придумала Австро-Угорщина для того, щоб розколоти Російську імперію і більше впливати на наші західні рубежі, і отримати там якусь вигоду. Проте, не дивлячись на всі переслідування і гоніння, навіть високопоставлені кияни іноді могли бути прихильниками української традиції», - говорить він.
В кінці ХІХ початку ХХ століття кілька років був генерал-губернатором Михайло Драгомиров. Він був знаменитий як військовий діяч, як теоретик і практик військової справи, воєначальник, адміністратор.
«Водночас серед його найближчих друзів були Володимир Антонович, Микола Лисенко - еліта української культури. Хоча він сам не акцентував це як офіційна особа, але всі добре знали, що це людина, що відчуває себе українцем», - розповідає історик.
Караїмська діаспора кількісно була дуже скромна, не більше 500 осіб. «Але вийшло так, що саме караїми як на півдні, в основному у Криму, в Євпаторії, так і власне у Києві, майже монополізували тютюновий бізнес», - зазначає він.
Як повідомляла Politeka, Сергій Дацюк розповів, Чи можна бути успішним неісторичним народом, і чи потрібно українцям входження в історію
Також Politeka повідомляла, що Шеховцев розчарувався в можливості політологічного аналізу українських крайніх правих.
