Білоруський політик і економіст, президент Науково-дослідного центру Мізеса Ярослав Романчук, який недавно покинув Білорусь, у програмі «On target з капітаном Гарі Табах» розповів про своє польське походження, яке за радянських часів було серйозною перешкодою для соціалізації.
За його словами, всі родичі були поляками і жили в білоруському селищі Сопоцкин, яке в 1939 році приєднали до Радянського Союзу.
«У селищі був костел, у якого були знесені вежі, і нам було заборонено туди ходити. Для того щоб вчити Біблію, ми повинні були їхати в інше село, неформально. Інші люди приїжджали до нас. Виходить, якщо ти хочеш їхати на службу, ти виїжджаєш в Гродно або в село. Якщо патруль тебе біля костелу засік, то тобі пишуть в характеристиці «неблагонадійний» з усіма наслідками, що випливають», - розповідає він.
Пізніше він зрозумів, за його словами, що його національність є синонімом неблагонадійності.
«Я зрозумів, що таке дискримінація по п'ятій графі. Коли я розмовляв зі своїми друзями-євреями, вони думали, що це їх стосується. Насправді моїй мамі сказали: «Ти отримаєш гарну посаду в Гродно на заводі. Але відмовся від католицизму, не вір у Бога і поміняй п'яту графу з польки на білоруску або росіянку». Вона, безумовно, відмовилася і залишилася в цьому невеликому селищі», - зазначає він.
Під час вступу до військового інституту Романчук і сам відчув, що таке п'ята графа.
«Мені відповіли: «Не намагайся, з такою п'ятою графою тебе не візьмуть». Так пройшло моє бажання бути військовим. Коли після першого курсу (вже іншого вузу) всіх забирали в армію, в військкоматі комісар сказав: «А, ти поляк! Ти, напевно, друг «Солідарності!». Ти поїдеш служити до своїх дідів до Сибіру!». Я посміявся, бо в той час іще не знав, що таке «Солідарність», і чому я повинен їхати в Сибір», - згадує білоруський економіст.
Як повідомляла Politeka, Рибчинський порівняв вбивство Шишова із вбивством Івасюка: «Виглядало це так, що теж ніби суїцид».
Politeka повідомляла також, що, на думку політолога Кочеткова, що зараз держава приходить до розуміння, що мова, вишиванка і герб – це ще не все, цього не достатньо.
