Про це пише сайт Антикор. Публікуємо матеріал без коментарів та ремарок. Редакція не несе відповідальності та не перевіряє дані, надані та опубліковані сторонніми інформаційними ресурсами.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка відомий у медіа скандалом, що тривав весь 2022-ий рік.

Ректора педагогічного університету Богдана Буяка судили за конфлікт інтересів. Навчальний заклад закуповував у компанії його брата Андрія Буяка Маркетінг-центр Далі (код: 40553209) поліграфічні та рекламні послуги.

“Ми працювали з компанією, яка надавала маркетингові послуги, різноманітні поліграфічні послуги. Але мій брат на той час до тої компанії вже ніякого відношення не мав”, - заявив журналістам ректор ТНПУ Богдан Буяк.

Тільки от дані офіційних реєстрів свідчать про інше. Андрій Буяк заснував компанію у 2016-му році, а головним її бенефіціаром та власником був щонайменше до січня 2021-го року. Замовлення та гроші від ТНПУ компанія отримувала з 2018-го року, загалом “набігло” більше півмільйона бюджетних гривень й лише 75 тисяч з них вже після того, як Андрій Буяк, так би мовити, “залишив” компанію.

Сам ректор, як в суді, так й до сьогодні стверджує, що про причетнсть його брата до маркетінг-центру Далі не знав, а навіть якщо знав - проблеми ніякої в цьому немає. “Там не стояло прізвище Буяк і Буяк, стояло прізвище комерційного директора, з яким ми укладали відповідні угоди”, - каже ректор.

Зверштою, суд пристав на пояснення ректора та визнав його невинним.

Утім, не компанією брата єдиною! Наступними свіжими проплатами університету, які не можна обійти увагою, є “консультаційні послуги стосовно програмного забезпечення” компанії Степ-ІТ: 438 тис грн лише за перші пару місяців 2023-го року. Не закупівля обладнання чи створення програмного забезпечення, що могло б пояснити ціну, а просто консультації.


Сама компанія надає схожі послуги не лише ТНПУ, а й кільком тернопільським та львівським університетом. Тільки у порівнянні з іншими, вражають не лише суми, які отримує Степ ІТ, а те, що жодної участі в конкурсах ТНПУ на закупівлі компанія ніколи не брала. Принаймні, про це немає жодних даних у порталі Прозорро, де фіксувалися замовлення між університетом та Степ ІТ з 2020-го року. Як же компанія примудрилась отримати майже 1,9 млн грн за три роки без жодного конкурсу? А тут варто слідкувати “за руками”.

У 2020-му році послуги Степ ІТ оплачували допороговими сумами, за кілька гривень до 200 тисяч. Ось щонайменше чотири таких проплати. Для чого це могли робити? Бо на закупівлю від 200 тисяч і вище довелося б проводити повноцінний конкурс. Аби цього не робити - послуги дробили на менші суми та проводили оплати. Таким чином проводили цілком пристойні суми. У січні 2020-го СтепІТ отримала від університету 500 тис, а ще майже 400 тис - самісінько 31-го грудня. Тобто, майже мільйон гривень провели повз конкурси.

У 2021-му році видання Політерно звернуло увагу на ще одного улюбленця допорогових закупівель керівництва Тернопільського педагогічного університету - ФОП Шкафаровський Юрій Михайлович. Банери, браслети, футболки, кепки, сумки, навіть подарункові дощарИ - загалом на 1,7 млн грн без жодного тендеру за три роки. То саме видання із посиланням на джерела у правоохоронних органах згадує, що пан Шкафаровський є родичем ректора Буяка.

І якщо по “сувенірно-дощАрному” ФОПУ неспростовних підтверджень щодо родинних зв’язків із керівництвом ТНПУ немає, то от іншому улюбленцю університетських закупівельників - є.

Із 2017-го року пранням білизни для гуртожитків університету займається ФОП Нежива Марія Семенівна. Напрала пані Марія загалом на 750 тис грн. Візьмемо для прикладу контракт на прання за 21-ий рік. Контактна особа університету у проведенні закупівлі, вказана прямо на сайті ПроЗорро - Віктор Неживий. Родинний зв’язок підтвердив під час спілкування з журналістами проректор з питань соціально-економічного розвитку ТНПУ Олег Гирило.

“На 2022-ий рік був заключений договір з Неживою, яка себе зарекомендувала з доброї сторони. Який тут конфлікт інтересів? Якби тут було пряме підпорядкування, якби він був комендантом (гуртожитків, для яких здійснювалося прання постільної білизни - авт.), а так він - чоловік, який проводить якісь закупівлі в університеті, а тут його мама”, - обмовився пан Гирило.

Загалом аналіз закупівель університету, якщо прибрати комунальні видатки, складає чітке враження, що переважна більшість закупівель йдуть виключно по домовленостям і на конкурси “зайві” учасники навіть не приходять. Ось, наприклад, дві нібито конкуруючі компанії, що регулярно здійснюють ремонти для університету: ПП Вертикаль та ТОВ Камерняр. Чому нібито? Бо жодного разу вони не те, що на одну закупівлю не подавалися разом, аби бодай ілюзію конкуренції створити, вони взагалі на всіх “конкурсах” університету були спочатку єдиним “учасником”, а далі - “переможцем”. Подекуди, закупівельники університету так захопилися оформленням цієї “конкуренції”, що пропускали закупівлі навіть на 1,4 млн грн з одним учасником і переможцем. Станом на кінець березня 2020-го року проведення тендерів якраз тимчасово скасувала Верховна рада у зв’язку із запровадженням коронавірусного локдауну та карантину.

А там де конкурси такі відбулися, вражає “економія” коштів університету. Ось найбільша закупівля університету за останні два роки - Реконструкція стадіону за 36 млн грн. Тут й 7 учасників було, й пропозиція зекономити майже 5 млн, й… відхилення трьох півфіналістів та обрання найдорожчої пропозиції. Фінальна економія для університету склала… один мільйон гривень, або менше 3% від очікуваної вартості будівництва.

Зверніть увагу на формулювання аргументації при відхиленні “непотрібних” учасників. Найдешевшу пропозицію від ТОВ “Будспорт” відхилили, бо вони запропонували труби для каналізації діаметром 100 мм, а ТНПУ хотів… 110 мм (документ “Протокол засідання тендерного комітету” від 27 листопада 2020 15:54)! Різниця в 10 міліметрів в діаметрі труб каналізації обійшлася університету в майже 5 мільйонів гривень.

Більше про скандали всередині ТНПУ та тиск керівництва вишу на незгодних з діями керівництва співробітників, дивіться у розслідуванні Іллі Лукаша “Буремний виш”.