Дехтяренко – універсальний солдат. Він – колишній журналіст. Після роботи в ЗМІ він працював в пресслужбі Секретаріату Кабміну, офісі колишнього прем’єра Володимира Гройсмана, потім PR-менеджером у Міністерстві соціальної політики, був речником Міністерства охорони здоров’я в найбільш складний «ковідний» період. Наразі доля закинула його до спецслужби.
Ідея розмови з речником СБУ з’явилась у «Главкома» у зв’язку з медійною атакою, яку в останні місяці переживала СБУ. Публікації про відставку її керівника з українських ЗМІ перекочували у закордонні. Медіа масовано поширювали чутки про «незадоволення президента роботою керівництва Служби під час війни», при цьому, прикметно, жодне з них не називало своїх джерел.
На початку цього тижня інтригу зняв сам глава держави. Володимир Зеленський сказав: «Що стосується керівника Служби безпеки України, по-перше, якщо б я хотів його звільнити, думаю, я б його вже звільнив…». Фактично глава держави лише підтвердив підозри у замовності інформаційної кампанії проти Баканова.
У розмові з «Главкомом» офіційний речник Служби безпеки вперше відповідає на найпопулярніші питання, які піднімала преса в останні тижні: про арешт генерала Наумова, про «здачу Херсона», про «втечу Баканова» та про… свій сімейний статус.
Артеме, востаннє ми з вами наживо зустрічались 17 січня під час офрекордз-розмови у голови Служби Івана Баканова. До повномасштабного вторгнення залишався фактично місяць. Головний меседж, який тоді прозвучав: ситуація контрольована, військові маневри росіян біля наших кордонів нічим не відрізняються від тих, що були у попередні роки. Коли спецслужба таки помітила, що розвиток ситуації пішов за найгіршим сценарієм і що тоді змінилось у роботі СБУ?
Якщо ви пам’ятаєте, то дослівно наш меседж звучав так: загроза є, ми до неї готуємося, опрацьовуємо різні варіанти. Звичайно, що варіант повномасштабного вторгнення на той момент також обговорювався відповідними структурами, хоча вважався не настільки ймовірним. І якщо ви говорите про дати, коли і що стало зрозумілим, то я нагадаю: голова СБУ Іван Баканов ще у травні 2021 року на форумі «Україна-30. Безпека країни» озвучив можливі сценарії нападу з боку РФ. Було названо п’ять оперативних напрямів скупчення сил, роль Білорусі як потенційного союзника. Тобто про загрозу повномасштабного російського вторгнення СБУ говорило ще рік тому. Це все є у ЗМІ: публікувались навіть карти, інфографіка.
Було багато галасу, але широкий загал про це швидко забув. Так само більшість суспільства не зовсім чітко розуміє функціонал СБУ і чомусь вважає, що ми займаємось розвідкою. Насправді основний сфера відповідальності СБУ – це якраз контррозвідувальна діяльність, тобто ми протидіємо розвідникам іноземних держав. Розвідка – це дещо інші структури, наприклад, ГУР Міноборони, Служба зовнішньої розвідки.
Якщо ж говорити про позицію української влади в цілому, то меседжі «все контрольовано», «зберігайте спокій» пов’язані з тим, що схожі нагнітання з боку Російської Федерації були неодноразово застосовані раніше. Тобто загалом ми ситуацію бачили і вся влада до неї готувалась. Напевно, сам факт того, що план Путіна «взяти Київ за три дні» провалився – один із доказів цього. Путін, як ви й сказали, обрав один з найгірших можливих сценаріїв і заплатить за це найвищу ціну.
Як загалом СБУ перейшла на військові рейки? Як змінився/змінюється вектор діяльності спецслужби? Які першочергові завдання постали на початку збройної агресії і які з них актуальні зараз, на п’ятому місяці повномасштабної війни?
Глобально мета СБУ не змінилася – це захист української державності. Змінилися обставини, в яких ми працюємо. Якщо коротко – зараз всі працюють на якомога швидшу перемогу України. З перших хвилин війни Служба безпеки стала на захист країни разом із військовими, колегами по силовому блоку та волонтерами. Немає такої сфери, де СБУ не була б задіяною: від безпосередніх бойових дій до гуманітарної допомоги тим, хто її потребує. Якщо казати про специфіку наших підрозділів, то конкретно співробітники Центру спеціальних операцій «А», яка відома як «Альфа», приймають участь в бойових діях, спецопераціях, беруть окупантів у полон.
Контррозвідка і департамент захисту національної державності регулярно затримують російських агентів, працюють проти диверсантів і колаборантів. Слідчі СБУ фіксують злочини ворога та відкривають кримінальні провадження. Кіберфахівці відбивають хакерські та інформаційні атаки, організовують тиск на інфраструктуру агресора та збирають дані про пересування ворожої техніки та ДРГ. Тобто іде системна робота. Вона далеко не завжди публічна, але вкрай ефективна.
Між різними силовими органами завжди існувала непублічна, а іноді й публічна, конкуренція. Війна це змінила?
З початку війни співпраця з усіма силовиками посилилася. Це і Офіс Генпрокурора, і Нацполіція, і Держприкордонслужба, і ДБР, і НАБУ та інші.
Щодо співпраці із ЗСУ, то у нас взагалі максимальний контакт на всіх напрямках – від бойових дій до кіберпростору. Один із прикладів – створення офіційного чат-боту в Telegram (@stop_russian_war_bot), куди українці надсилають інформацію про сили ворога. Інформація потрапляє до нас, ми її перевіряємо та віддаємо ЗСУ. У результаті маємо величезну кількість російської знищеної техніки і сил. Частину цієї інформації ми публікували на своїх офіційних акаунтах.
Наші слідчі координують роботу з усіма правоохоронними структурами, аби жоден воєнний злочинець, який творить звірства на території України, не залишився безкарним. СБУ – це якраз та структура, яка уповноважена на документування воєнних злочинів, але оскільки масштаби агресії РФ неможливо покрити виключно нашими силами, то СБУ робить це у співпраці з іншими структурами. Працюємо у максимальній комунікації з усіма, аби наблизити перемогу України!
«Проти України ще до війни працювало понад 7 тис. співробітників спецслужб РФ»
Вираз «взяти Київ за три дні» вже став мемом. Якими конкретно були плани російських спецслужб щодо захоплення влади? Як вони хотіли це реалізувати і що у них пішло не так?
Путін дійсно хотів захопити Київ за умовні три дні. Для цього збирались використати весь арсенал, всі наявні у них інструменти: від військових до диверсійних груп та агентів впливу. У цій схемі спецслужби мали свої чіткі завдання. Зокрема, сфера відповідальності ФСБ полягала в розвідувально-підривній діяльності, підготовці і взаємодії з колаборантами, аби швидко сформувати окупаційну владу на місцях. Власне те, що ми, наприклад, бачимо в тому ж Херсоні.
Тобто їхня загальна мета – усіма способами провести легітимізацію окупантів в Україні. І в межах цієї лінії ФСБ, безумовно, працювала зі своєю агентурою в Києві. Особливо активно ми спостерігали це у січні-лютому, перед вторгненням.
Якщо ви переглянете наш ролик про викриття народного депутата Андрія Деркача, то багато стане зрозуміло. Своя роль відводилася навіть приватним охоронним структурам. І завдяки роботі СБУ на випередження, більшість із цього РФ не змогла реалізувати. Ви маєте розуміти, що проти України ще до війни працювало понад 7 тис. співробітників спецслужб. І цей напрямок постійно посилювався, аби дестабілізувати ситуацію. Якщо казати метафорично, проти нас воює неповороткий Голіаф. Але це той випадок, коли Давид переможе.
Ви про нардепа Деркача згадали. Але невже давно не було зрозуміло, що цей виходець зі школи КДБ, покровитель Московської церкви в Україні, міг давно бути пов'язаним із російськими спецслужбами?
По-перше, СБУ про це стало відомо не тільки зараз. Робота велася давно. І якщо ви уважно прочитаєте наше повідомлення, то головний акцент полягає в тому, що цей депутат не просто є агентом РФ, а те, що він активно готувався до вторгнення Росії і курував певну мережу зі своїми завданнями. При цьому підконтрольні йому структури хотіли вчинити силове захоплення влади.
До того ж, є певна специфіка роботи спецслужби. Є оперативна інформація, а є процесуальні норми та вимоги. І шлях між ними може зайняти значний час, особливо, коли стосується оприлюднення інформації. Це великий ланцюг – одне необережне слово в інтерв’ю може зірвати якусь велику секретну операцію, яка відбувається прямо зараз.
Другий момент – норми закону. Ми живемо у правовій державі і діємо відповідно. Недостатньо просто мати якусь інформацію. Збираються докази, отримуються дозволи, проводяться експертизи. Більшість людей, звісно, хочуть швидкого результату, але вирок суду отримується якраз після того, коли перед цим була проведена кропітка робота з чіткою доказовою базою.
Як бути з тими колаборантами, які вже відкрито перейшли на біг ворога? Причому це не якісь ноунейми зі смітника, а колишні відомі нардепи (Сальдо в Херсоні, Балицький в Мелітополі). СБУ їх «прошляпила»?
Робота в цьому напрямку велася та ведеться. Пам’ятаєте нещодавню новину, коли була викрита агентурна мережа ФСБ в Кабінеті міністрів і Торгово-промисловій палаті? Якщо звернете увагу, то свідчення на відео фігуранти дають у теплому одязі, а опублікували ми його влітку. Тобто говорити про те, що нам стало про щось відомо лише тоді, коли ми про це написали публічно, – не зовсім правильно. Публікація – просто вершина айсберга.
Тоді виникає питання, чому саме зараз ця інформація була оприлюднена? Чи не спеціально це робиться, аби заглушити якийсь провал на іншому фланзі?
Так трапляється тому що, як я вже казав, є певні процесуальні вимоги. Тільки коли є дозвіл слідчих на оприлюднення даних, ми можемо це зробити. Наведу приклад з тим же братом екснардепа Олега Царьова, якого СБУ затримала у Дніпрі. Йому обіцяли посаду «губернатора Дніпропетровської області», якщо він допоможе російським окупантам захопити регіон. Служба безпеки давно його вела. Але коли він вже приступив до виконання поставлених ворогом завдань, які могли призвести до серйозних наслідків, одразу спрацювали наші хлопці, які не допустили вчинення злочину. Просто є певний ланцюжок, який ми не можемо змінити навіть в умовах війни, бо обмежені законом.
«Сівкович, Клюєв, Якименко і Захарченко продовжують взаємодіяти з агентурою»
Чи може Служба назвати ще прізвища, на які Кремль робив ставки після окупації України?
У ФСБ була під рукою ціла низка осіб, з яких вони хотіли зробити «місцеву владу» на окупованих територіях. І формуванням таких адміністрацій мали займатися якраз оперативні групи ФСБ. Вже з середини лютого цього року вони виїхали в прикордонні області РФ та Білорусі, а частина перебувала в тимчасово окупованому Криму. Що стосується персоналій, то мова йде про колишніх членів Партії регіонів, які давно втекли з України, та про політиків з ОПЗЖ. Вони дуже хотіли повернутися до влади, спираючись при цьому на підтримку російських військ. У нас є інформація і про інші персоналії, але не про все наразі ми можемо говорити публічно. Якби того ж брата Царьова ми б розсекретили передчасно, не дійшло б до факту вчинення ним злочину, і тоді довести його провину було б дуже важко.
Беззаперечно, що такі люди, як колишній міністр оборони Лебедєв, екс-голова СБУ Якименко, ексміністр МВС Захарченко, ексзаступник секретаря РНБО Сівкович, колишній голова Адміністрації президента Клюєв, за нашими даними, відігравали та продовжують відігравати важливу роль у взаємодії із російською агентурою в Україні та подальшому плануванні захоплення влади.
Ці люди мали доступ до найбільших таємниць. І вони досі можуть підтримувати контакти із своїми колишніми підлеглими, які тим чи іншим чином впливають на певні процеси та прийняття певних рішень.
Наприклад, Сівкович та Клюєв створили у Москві т.зв. «політичний офіс», діяльність якого координується п’ятою службою ФСБ. Особисто Сівковичу відведена важлива роль у цій схемі, бо він має широке коло контактів серед українського політикуму.
Сівкович і Клюєв через свої зв'язки підбирають громадян України, яких ФСБ може залучити до підривної діяльності. Вони ж і сформували список лояльних до Росії осіб, яких планувалося використати в окупаційних органах влади.
На команду путінського кума Віктора Медведчука Кремль покладав особливі надії під час цієї «спецоперації»? Зараз нібито в Москві ним дуже розчаровані, бо при неймовірних фінансових вливаннях створення «проросійського підпілля» провалено.
Зрозуміло, що це – суперодіозна фігура для України і до нього є дуже багато запитань. Але на сьогоднішній день ведеться слідство. Наскільки нам дозволяють процесуальні норми, ми інформуємо суспільство про його хід. До прикладу, були опубліковані відео з окремими свідченнями Медведчука, які стосуються важливих і резонансних питань. Вичерпну інформацію ми, на жаль, надати не можемо, оскільки на цьому етапі закон забороняє розголошувати деталі. Але ми обов’язково зробимо це, коли буде така можливість.
Так, дійсно, російські спецслужби вкладали шалені гроші (у підривну роботу в Україні – «Главком»). При цьому самі ж і розкрадали цей ресурс. Вони були зацікавлені, аби доповідати Путіну про свою надвисоку ефективність і про те, що українці чекають на «русский мир» з квітами. Росіяни не дуже перевіряли інформацію від своєї української агентури. Кожен з цих агентів мав різні завдання: хтось мав працювати як ДРГ, хтось – як агент впливу, а хтось – був уповноважений на інформаційну війну. До речі, особливо цінних агентів повідомили про майбутнє вторгнення. Їм рекомендували виїхати за кордон або в безпечні місця, вивезти родини.
До речі, один з політтехнологів Медведчука, якому оголошено підозру (вочевидь, мається на увазі Михайло Погребинський – ред»), поділив Україну на п’ять зон за ступенем лояльності. Таких звітів було багато. ФСБ створила ілюзію підтримки, у яку ж і сама повірила, повірила і вся російська влада. Тобто російські спецслужби розраховували на сприяння на місцях. Але не так сталося, як гадалося.
Тому коли вони побачили шалений опір українців, думаю, самі були здивовані. А план не спрацював, зокрема, і тому, що українська спецслужба не дала російським агентам розгорнутися. Багатьох ми вели ще до війни, а з її початком запрацював суворий контррозвідувальний режим, який допоміг стабілізувати ситуацію.
Звичайно, що війна ще не виграна, але можемо говорити, що наразі СБУ переграла ФСБ.
Цікавий момент. Чи розуміємо ми: гроші, що виділялися на «український напрямок», розкрадалися більше в Україні чи їх деребанили в основному самі росіяни?
За наявними даними, це відбувалося на кожному з етапів. У того ж Деркача, на нашими даними, під час його роботи з російськими спецслужбами з’явилося декілька елітних квартир. Кожен хотів щось урвати.
«Охорона Медведчука була завданням іншого правоохоронного органу, не СБУ»
Перед початком війни Медведчук був заарештований СБУ та перебував під домашнім арештом, з якого втік та знову був затриманий. Як СБУ допустила сам факт його втечі?
З самого початку запобіжний захід – домашній арешт – для Медведчука обрав суд. Хоча обвинувачення, яких вимагали і представники Служби безпеки, вимагали тримання під вартою.
Ми не можемо розголошувати окремі деталі процесуальних дій, але заради справедливості скажу, що якраз охорона Медведчука – це було завдання іншого правоохоронного органу, а не СБУ. Наразі важливо, що Медведчук затриманий, знаходиться під вартою, а СБУ зробила все можливе, щоб не допустити його втечі до Москви, як це планувала ФСБ. Він затриманий, перебуває в Україні, співпрацює зі слідством і дає свідчення. Це головне.
СБУ бере участь у документуванні військових злочинів, скоєних Росією в Україні. Чого вдалося досягти?
Можу навести трохи статистики. Служба безпеки розслідує злочини щодо основ національної безпеки і злочини, пов’язані з війною. Наймасштабнішою за кількістю реєстрацій є 438 стаття Кримінального кодексу – порушення законів і звичаїв війни. Це половина від усіх зареєстрованих злочинів з 24 лютого – їх вже понад п’ять тисяч.
Коли ми їх розслідуємо, то рухаємося кількома напрямками: розслідування масових розстрілів, зґвалтуваннь, бомбардуваннь, застосування забороненого Женевською конвенцією озброєння, знищення об’єктів критичної інфраструктури, житлових будинків, дитячих садків, шкіл тощо.
У документуванні цих злочинів нам допомагають й інші правоохоронні органи: Нацполіція, ДБР, НАБУ. Слідчі СБУ з початку військової агресії відкрили понад 15 тис. проваджень за фактами вчинення злочинів, пов’язаних із відкритою військовою агресією РФ проти України. Робиться усе, аби жоден із російських воєнних злочинців не залишився непокараним.
Ми вже говорили про плани, які були у росіян на початку війни. Якими бачить СБУ їх тепер? До чого готуєтеся?
Ми все-таки є контррозвідувальним, а не розвідувальним органом. Так, наприклад, ми активно протидіяли створенню так званих «народних республік» у різних регіонах України. Один з прикладів – нещодавно затримали одного з ідеологів «Миколаївської народної республіки». Навіть на неокупованій території досі перебувають люди, що є «сплячими агентами», які чекають спеціального часу та вказівок. Але ми діємо на випередження, аби цього не відбулося.
Але у випадку з окупацією Херсонщини претензії у ЗМІ якраз висувались конкретним чинам Служби – зокрема, місцевому зраднику керівнику Антитерористичного центру Ігорю Садохіну. Скільки загалом співробітників СБУ за час цієї війни були притягнуті до відповідальності через державну зраду?
У нас є Головне управління внутрішньої безпеки, яке працює з деструктивними елементами в самій Службі. І наразі воно якраз працює з підполковником Садохіним, вивчаються всі обставини, пізніше ми дамо більше деталей. Але мені здається, що питання захисту території Херсонської області від прямої російської агресії і те, що ворогу так швидко вдалося її окупувати, стосується більшої кількості державних структур, які мають відповідний функціонал, а не Служби безпеки.
Зрадників всередині Служби вкрай мало, тому що з 2014 року вона пройшла кілька етапів свого оновлення, особливо за останні роки. Згадайте справу того ж генерала Шайтанова, якого затримали в 2020 році за підозрою в роботі на Росію. Служба сама зацікавлена в самоочищенні і працює над цим вже не перший рік.
Якраз саме ексгенерала Андрія Наумова, який очолював головне управління внутрішньої безпеки СБУ, в червні було затримано в Сербії. Він нібито втік з країни та мав при собі багато незадекларованої готівки та коштовностей. Служба безпеки готова коментувати цей арешт детальніше?
Ця людина уже давно – з 2021 року – не працює в СБУ. І ми не можемо коментувати якісь вчинки людей, котрі не є нашими співробітниками.
Єдина ремарка – безвідносно до персоналій: не слід забувати, що наразі РФ активно використовує увесь арсенал інформаційної війни у боротьбі проти України, намагаючись серед іншого дискредитувати й українські безпекові структури. Тож інформаційні «вкиди» відносно окремих осіб можуть бути одним з проявів цієї стратегії.
«Це вже четверта чи п’ята хвиля чуток про відставку Баканова»
Тоді прокоментуйте походження масованих чуток про зміну керівництва СБУ. Дійшло до того, що це «кадрове питання» обговорюють навіть західні ЗМІ. Вони посилаються на численні «неназвані джерела», які стверджують, що Зеленський «дуже розчарувався у керівництві СБУ» знову ж через ситуацію з Херсоном.
Президент нещодавно чітко заявив свою позицію, спростувавши чутки. Тож давайте не шукати «зради» там, де її немає. На моїй пам’яті це вже четверта чи п’ята хвиля подібних чуток. І виникає запитання: а чи не створює ці хвилі ворог? Відповідь, як мені здається, на поверхні. Бо мета росіян – посіяти розлад у нашому суспільстві, посилити чвари. Ми не маємо права дозволити це. Тим більше, що результати роботи і СБУ в цілому, і її голови Івана Баканова відчутні. Тільки нещодавні підтвердження тому: це і затримання Медведчука, і заборона 12-ти проросійських партій, і резонансна «Справа Шарія», і блокування агентурних мереж ворога. Це стосується і Деркача, і виявлених агентів в Кабміні та Торгово-промисловій палаті. Окрім того, із першого дня війни СБУ виявила понад 350 агентів, 160 ДРГ та біля 10 тис. колаборантів, відкрила майже 15 тис. кримінальних справ відносно злочинів РФ, нейтралізувала понад 1100 хакерських атак та кіберінцидентів, блокувала незаконні схеми, які наносили державі збитки у сотні мільйонів.
І це – лише верхівка величезного айсбергу. Фактично СБУ переграла російські ФСБ та ГРУ по всіх фронтах – від оперативного до кіберпростору. Ось це і є головною причиною появи різноманітних чуток.
Зараз з’явилося багато «вкидів» щодо ймовірної відставки Івана Баканова, що в перші дні війни його начебто не було в Україні. Президент вже оголосив, що йому довіряє. Прокоментуйте цю історію. Чи є докази того, що глава СБУ перебував у Києві?
В інформаційному полі є багато нісенітниць. Однак ж це не означає, що всі їх треба спростовувати. Але оскільки ця тема давно мусується в інформпросторі, скажу чітко і ясно: Іван Баканов із першого дня повномасштабного вторгнення перебував в Україні, на робочому місці. Він також зустрічався із міжнародними партнерами, які прагнули надати допомогу Україні у найскладніший момент. Тобто виконував свої безпосередні обов'язки. Крапка. Всі інші версії – фейки та російські інформаційно-психологічні спецоперації.
Більше того, якщо вірити чуткам, то у перші дні війни фактично про всіх високопосадовців говорили, що вони кудись втекли. Про жоден із цих випадків інформація в результаті не підтвердилася. Повторюся – такі реалії інформаційної війни, і дивно, коли українські журналісти заходять в російські наративи.
Чому в таких жорстких реаліях керівник СБУ є івкрай непублічним – на відміну, як не дивно, керівника розвідки, який постійно роздає інтерв’ю?
Іван Баканов загалом не так часто роздає інтерв’ю. За весь час поки він на посаді їх можна перелічити на пальцях однієї руки. Це його особиста позиція. Бо на його переконання говорити мають результати. Розумію, що в українському політикумі зазвичай інші підходи – більше говорити, аніж робити. Але у нас інші пріоритети. Тому комунікацією зі ЗМІ займаємося ми, преслужба та профільні радники голови.
Про реформу СБУ, яку ми зобов’язались провести перед нашими міжнародними партнерами, говориться вже три роки. Є розроблені концепції, відповідні законопроєкти… Чи є вона актуальною в нинішніх екстремальних умовах, чи зараз не варто чіпати те, що хоч якось працює?
Образно кажучи, м’яч перебуває на половині поля парламенту. Позиція СБУ не змінилася: ми не чекаємо реформи, а вже змінюємо підходи відповідно до реалій. Це стосується, зокрема, внутрішньої системи роботи. За її основу взяли елементи британської моделі, суть якої у створенні окремих місій, що цілеспрямовано працюють стосовно певних загроз. Зменшили непотрібний бюрократизм, відмовляємось від невластивих функцій. На новий рівень виведена аналітична складова. Ліквідовано два головних управління – «К» та економіки.
До речі, Рада бізнес-омбудсмена у минулому році отримала найменшу кількість скарг від бізнесу на діяльність співробітників СБУ – у порівнянні з іншими правоохоронцями.
Тобто ми сформували комплексну протидію гібридній війні, яка сьогодні приносить результат у прямій війні з РФ. Війна показала, що позиція Служби, яка має бути сильною і потужною, аби ефективно протидіяти ворогу, – цілком обґрунтована та виправдана. І, до речі, багато функцій та повноважень, які хотіли у Служби забрати, сьогодні допомагають ефективно протидіяти ворогу. Тож до реформування з урахуванням актуальних загроз маємо підходити вкрай зважено. За умов, коли ворог постійно атакує, не можемо дозволити помилок. Це стосується, наприклад, демілітаризації, скорочення штату, функції досудового розслідування, атестації особового складу тощо… Інших важливих, але дискусійних питань реформи.
«У прослушках такого іноді наслухаєшся, що заснути потім складно»
СБУ дуже часто викладає перехоплення розмов окупантів, в яких вони самі зізнаються в тому, що коять в Україні. За яким принципом ведуться ці прослуховування? Зрозуміло ж, що не можна слухати всіх і все, а потім це ще й переслуховувати…
Детально про це я розказати не можу в силу специфіки роботи. Але дійсно у нас є технічна можливість збирати цю інформацію: будь-який сигнал, вхідний чи вихідний, фіксується спеціальним обладнанням, і ми чуємо все, що кажуть окупанти. Іноді вони навіть за другим разом обговорюють у паніці, як це СБУ перехопила їхні попередні розмови.
Система прослуховування у нас автоматизована. Загалом зараз відбуваються записи усіх розмов, бо ж згодом вони стануть доказами у справах про російські воєнні злочини. Є пул людей, які прослуховують цю інформацію і потім кажуть, де і що важливого пролунало. Коли є дозвіл слідчих на оприлюднення цих коротких довідок, пресслужба переслуховує і оприлюднює. Там такого інколи наслухаєшся, що заснути потім складно.
До речі, як рятуєтеся від стресів? Чи маєте якісь професійні рекомендації, як працювати у щоденному інформаційному потоці і залишатися у стабільному стані?
З моменту повномасштабного вторгнення Служба працює в цілодобовому режимі. Поки не було жодного вихідного. Але вважаю, що це зовсім не привід скаржитися. Коли ти дивишся на передову, то розумієш, що у тебе просто немає права бути слабким. Особисто я відсіяв все зайве, що забирає час та емоційний ресурс. Залишилася лише робота – інших інтересів немає, та й часу на них немає. Час для себе буде після перемоги.
Якщо потрібна порада – знайдіть собі мету, те, заради чого вам хочеться жити. Розбийте її на маленькі кроки, аби регулярно відмічати, що ви не стоїте на місці і рухайтеся до вашої цілі.
У перший рік пандемії ви працювали у МОЗ разом з міністром Степановим. Тоді ви стали відомим на всю країну, звітуючи про поширення хвороби. Розкажіть, чому змінили роботу і опинилися в СБУ?
Я ніколи не гнався за славою. Так склалося, що на той час я працював у МОЗ, у нас з паном Степановим було кілька завдань щодо максимального інформування суспільства про коронавірус. Тоді це був величезний виклик для всієї країни. Коронавірус наводив паніку на людей, він наклався на історію з трансформуванням медичної галузі, і це був дуже серйозний виклик у моєму професійному плані також.
Треба було максимально чітко доносити інформацію. Тоді ми з колегами вийшли з ініціативою щодо проведення щоденних брифінгів міністра. Були створені Вайбер та Телеграм-спільноти «Коронвірус. Інфо», які стали найпопулярнішими в Україні. Коли це було виконано, наші зі Степановим шляхи розійшлися і почався період роботи в СБУ – ще один виклик у моєму житті. У нас дуже класна команда, принагідно дякую всім своїм колегам та профільним радникам Голови – Олені Семикіній та Олександру Курінському, які курують інформаційний напрям. Їм вдалося за кілька років якісно перебудувати і покращити інформаційну політику Служби. Власне, Олена і запросила мене доєднатися до команди СБУ.
Це дійсно тектонічні зміни. Ми бачимо моніторинги ЗМІ і розуміємо, наскільки важливою є наша робота під час війни.
Інтернет видання зараховують вас разом із Олексієм Арестовичем, Віталієм Кімом до числа секс-символів влади? Як ви ставитесь до таких оцінок?
Якщо чесно, я особливо не звертаю на це уваги. Я не женуся за особистим піаром, не роздаю інтерв’ю направо і наліво. Я людина, яка звикла якісно виконувати свою роботу. І зараз мій обов’язок – доносити до суспільства новини від СБУ. І це можу робити лише я, бо всі оперативні співробітники Служби засекречені, їх показувати не можна, аби вони не стали відомими ворогу.
У повсякденній діяльності у мене багато менеджерських функцій: управління великим колективом, координація всередині відомства, ми працюємо зі смислами і сенсами, тому часу і бажання на особистий піар просто немає. Я не вважаю себе секс-символом, хоча інколи коментарі під публікаціями справді викликають посмішку.
На завершення питання від прекрасної половини редакції Деякі ЗМІ його вже піднімали, але їм так і не вдалось знайти відповіді. Тож знімемо інтригу: у вас на руці каблучка. Про що вона говорить?
Це просто каблучка, яку я ношу доволі давно і просто звик до неї. Поки що мої серце і розум зайняті одним – роботою на перемогу України. Концентруємо усі зусилля на цьому.
