Шановні читачі, друзі, побратими. Ця коротка замітка адресована першою чергою для тих з вас, хто має безпосереднє відношення до оборони нашої держави. А серед підписників Родфронту, і я знаю це напевне, чиненайвищий відсоток фронтовиків з усіх інших тематичних каналів. І це змушує мене пишатись.
Пройшов вже рік від початку повномасштабної війни. Чимало з вас, друзі, вже не просто побували в боях за Україну: ви вже стали справжніми воїнами, що пройшли через найскладніший етап війни. Ви взяли участь в стабілізації ситуації, яка на перший погляд здавалася катастрофою. Ви перемололи російську еліту, ви відстояли наші міста, ви випіздили кацапа з Києва, з Харкова, з Сум, з Чернігова, з Миколаєва і, зрештою, з Херсона. Не всі дожили. Не всі лишились в строю. Не всі витримали.
Але усі боролись і перемагали. І це змушує мене вами пишатись. Кожним: і загалом, і особисто.
Втім, війна дуже далека від завершення. Боюсь робити прогнози, але я певен: подібні війни не закінчуються швидко. Попри все, через шо ми пройшли, ми тільки на початку шляху: не менш складного і набагато довшого, ніж здавалось спочатку.
Весь цей рік я мовчав і не намагався давати жодних порад. Ті речі, про які я хочу поговорити сьогодні, не були потрібні ані новобранцям, ані ветеранам: перші навряд зрозуміють про що я, а другі навпаки, розуміють занадто добре і не потребують моїх порад. Але зараз, коли новобранці пройшли свій перший рік війни, настав час поговорити про справді важливі речі.
Найбільш розумні з тих хлопців, що вперше взяли зброю до рук у минулому році зі мною зараз погодяться, а трохи більш горді і гарячі будуть сперечатися, але констатую факт: ваш перший рік у війську варто порівняти з першим курсом університету. Тільки зараз ви нарешті почали усвідомлювати куди ви потрапили і до чого схильні. Тільки зараз ви почали розуміти, що військова справа у суті своїй це не тільки наука, але і мистецтво, і вона вимагає дуже серйозної підготовки: і інтелектуальної, і ментальної, і практичної. Тільки зараз можна стверджувати, що ви у якісь мірі опанували базовий кваліфікаційний рівень і готові рухатись далі. Тільки зараз ви нарешті можете претендувати на те, що можете чітко визначити, в якому саме напрямі ви хотіли б розвиватись в подальшому: які навички опанувати, які знання поглибити, яку позицію зайняти.
Тільки зараз ви почали розуміти на практиці, що таке професіоналізм, відповідальність, відвага, лідерство, досвідченість.
І ви почали розуміти, яку ціну ми платимо, коли нехтуємо цими речима.
Таким хлопцям як я пощастило пройти цей шлях багато років тому і тому я чудово розумію відчуття деяких з тих, хто зараз це читає. Ви стомились. Ви хочете частіше бачити рідних. Хочете висипатись, нормально їсти, хочете бачити результат своєї роботи, хочете, щоб вся ця хуйня скінчилась.
Підарська влада ріже деяким з вам г/з, хоча ви в зоні бд і виконуєте бойові завдання. Дебіли командири видають накази 200 і не рахуються з реальними можливостями підрозділу. Дехто з ваших співслужбовців настільки недбало ставиться до служби, що ставить під загрозу не тільки своє, але і ваше життя. Іноді здається, що ви ніхріна не робите, хоча могли б. В інший час здається що ви робите все і навіть більше, а в той самий час інші підрозділи не роблять ніхріна.
Ваші суміжники кинули позиції, і тепер ви в напівоточенні. Ваша артилерія лупить куди завгодно, але не в ціль. Ваша авіація на землі, а підарська в небі і забомблює вас в кам’яний вік, в той час як ПВО взагалі мовчить.
«Де артпідтримка?»
«Чому бехи не їдуть?»
«Нахуй нам цей полігон?»
«В смислі на позицію в шістьох, тут ж має бути взвод!»
«Треба відходити, бо нам тут пізда.» «Нас танками криють вже півтори години, чому арта мовчить?»
«Якого хуя піхота стріляє по моїй пташці, ви там кончені чи шо?» «Рація знову не працює, йобані связісти, блять!»
«Ви серйозно? Ставити спшку тут?» «Де медевак?»
«Йобаний взводний завжди по відпутскам, коли вже і ми поїдем?»
«Який дебіл копав цю позицію?»
Питань завжди мільйон, а відповідей немає ніколи. Опускаються руки і бере злоба.
Але на всі ці питання є відповідь, проста і водночас складна, як і все на війні. Ця відповідь полягає у слові Відповідальність.
Ви не перші, хто з цим зіштовхнувся. Ці питання є завжди, у кожного солдата, у всіх арміях світу і у усіх війнах. Війна це хаос, чистий і первозданний: вона більша за будь яку людину, це стихія, яку неможливо приборкати.
Можна шукати винних. Можна валити все на конкретних людей або на обставини. Але правда життя полягає в тому, що неважливо, хто неправильно будував хвильорізи: цунамі вже тут і воно знесе місто.
Ваша задача це швидко, ефективно і сумлінно боротись з його наслідками.
Ваша задача- взяти на себе відповідальність.
Моя перша порада для всіх, хто читає ці рядки: беріть відповідальність на себе. Так багато, як тільки можете і усюди, де це потрібно.
Ніколи не чекайте, що хтось вирішить щось за вас. Ніколи не розраховуйте, що хтось має ідеальний план як вирішити за вас ваші проблеми. Ніколи не очікуйте, що десь є дорослі дяді, які знають, що роблять: беріть відповідальність на себе. Приймайте рішення і будьте готові стійко приймати наслідки цих рішень.
Головною характеристикою командира є рішучість. І якщо у вас немає у підпорядкуванні людей, це не означає, що ви не маєте бути рішучим і нести відповідальність: не забувайте, що у вас як мінімум є ви самі. І за свої дії ви відповідаєте особисто.
Військовослужбовець, який не готовий ні за що відповідати, навіть за самого себе- це поганий солдат, не здатний ні на що.
Якщо ви бачите, що вашу ситуацію можна покращити і знаєте як саме, дайте чітку і ґрунтовну доповідь про це безпосередньому командиру. Якщо необхідні дії не приймаються, приймайте їх самі.
Вам не потрібен дозвіл чи наказ для того, щоб приглибити окоп. Вам не потрібен дозвіл чи наказ для того, щоб вступити у взаємодію з пацанами з сусіднього окопу чи взяти номер командира мінометної батареї. Ви не маєте очікувати, що вам хтось і щось надасть: ви маєте розраховувати на те, що вже маєте і робити все, щоб мати більше.
Якщо ваш командир не печеться проблемами особового складу, візьміть на себе відповідальність і робіть це самостійно. Якщо ваш ротний не здатний знайти для вашого підрозділу необхідне спорядження, візьміть на себе відповідальність і зробіть це самі.
Командир відділення виведений з ладу і не здатен віддавати наказ? Голосно і чітко заявіть: «Беру командування на себе!» і дійте. Начальник служби ПММ відмовляється видавати необхідне паливо? Плюньте йому під ноги і знайдіть його самостійно.
Завжди беріть на себе відповідальність і будьте готові до наслідків. Ніколи не очікуйте, що щось хтось зробить за вас чи для вас. Коли так трапляється, навіть якщо людина просто робить свою роботу, будьте вдячними.
Завжди виходьте з найгіршого можливого варіанту розвитку подій і шукайте варіанти для покращення поточної ситуації.
Саме відповідальність і завзятість до виконання взятих на себе задач є тим елементом, який карбує професіонала. Відповідальність за себе і власні дії є фундаментом до подальшого розвитку: відповідальністю за дії інших. Відповідальність це фундамент лідерства.
Ефективний підрозділ- це піраміда відповідальності. Будь який інший підрозділ чи установа, яка організована за іншим принципом є принципово недієздатним утворенням.
Повне і всебічне усвідомлення цього факту є першим кроком до приборкання хаосу- до повної і остаточної перемоги над собою, над обставинами і над ворогом.
