Про це пише сайт Антікор. Далі наводимо матеріал без коментарів та ремарок редакції.

Нехитра російська пропаганда, намагаючись виправдати війну, розв’язану Росією, пояснює своєму споживачеві кремлівські наративи із заїждженими тезами «захист народу Донбасу», «демілітаризація», «денацифікація» та «страх НАТО».

Проте кожна окупація незмінно супроводжується пограбуванням зі своїми вигодонабувачами. Різниця тільки в публічності – одні грабують відкрито, інші провертають свої справи вкрай обережно і тихо, залишаючись при цьому «сірими кардиналами», щоб уникнути санкцій. Одним із таких став колишній російський сенатор та заступник повноважного представника Президента РФ у Приволзькому федеральному окрузі Валерій Шнякін. Однак про все по порядку.

Нижньогородський вирішувач

2001 року Валерій Шнякін – колишній КДБіст та кадровий військовий зі Служби зовнішньої розвідки закінчив свою кар’єру у званні підполковника. Мабуть, служба мільйонів не принесла і винахідливий розвідник уже на пенсії вирішив підзаробити.

Маленькі гроші відставного підполковника не цікавили, тож грати довелося по-великому. А для цього необхідні як мінімум три речі – свої люди, «дах» та доступ до державних фінансів.

«Дахом» для своїх проектів і схем став сам Шнякін, розпочавши кар’єру чиновника – він був на керівних постах у Євразійському економічному співтоваристві, заступником повноважного представника Південного федерального округу, а потім і Приволзького федерального округу, а в 2010 році взагалі став представником уряду законодавчих зборів від Нижньогородської області при Раді Федерацій.

Зазначимо одразу, що посада «контролюючого від уряду» виявилася хлібною. Виступаючи «дахом від держави» Шнякін не марнує часу, і швидко будує власну бізнес-імперію – а допомагають йому в цьому найближчі родичі. Добре, що в нього є дружина, дві дочки та зяті, крім далеких родичів.

У вотчині – Нижньому Новгороді – Шнякін заробив тверду репутацію «вирішувача». Нелегальні схеми, бізнес, отримання держзамовлень, навіть судові розгляди – все міг вирішити відставний полковник, не забуваючи принагідно і про власну кишеню.

«Шнякінський спрут» зайшов настільки далеко, що на це звернули увагу не лише нижньогородські активісти та правозахисники, а й навіть найвище російське керівництво.

У ЗМІ прокотилася ціла хвиля розслідувань нелегальних схем колишнього сенатора.

Так, наприклад, журналісти з’ясували, що у грудні 2021 року Валерій Шнякін та його дочка Катерина провернули угоду з купівлею елітної службової квартири у центрі Нижнього Новгорода, внаслідок чого житло дісталося Катерині за смішною ціною. Активісти просили Генпрокуратуру розібратися із законністю правочину.

Депутати Державної думи також звернулися до Генпрокуратури та МВС з проханням перевірити фінанси Шнякіна на предмет відповідності декларованим доходам сенатора та його дружини.

Виступав Шнякін і в ролі колектора, вимагаючи у місцевого бізнесмена повернути борг у розмірі 43 млн. рублів своєму зятю.

Втім, залишимо ці факти новгородським активістам та правозахисникам. Нас цікавить Шнякін в українському аспекті.

Зять на півмільярда рублів

Особливе місце у тіньовій бізнес-імперії Шнякіна займав та займає його зять – Олег Смирнов. Він, по суті, займається тим, що створює фіктивні фірми, які потрібні тестю і пропускає через себе основний потік грошей.

До входження до родини Шнякіних, Смирнов був скромним співробітником бізнес-журналу із зарплатою 50 тисяч рублів. Проте невдовзі долучився до сімейного бізнесу.

У 2012 році Смирнов засновує фірму «Ямалспецбуд», основними видами діяльності якої є будівництво житлових та нежитлових приміщень. Через заступництво Шнякіна «Ямалспецбуд» свого часу отримала держзамовлень на понад півмільярда рублів. Але в січні 2022 року фірма збанкрутувала. Звісно, збудованого житла держава не дочекалася, та й гроші зникли.

Загальна заборгованість фірми становить 328 млн. рублів – і це лише перед приватними інвесторами. «Ямалспецбуд» з 2017 по 2018 рік заробив 560 млн рублів. Але гроші виявилися державними підрядами, а справа всіляко заминається і донині.

«Як випливає з ухвали Арбітражного суду м. Москви, загальна сума вимог кредиторів становить 328 867 376 000 руб. У постанові також сказано: «На зборах кредиторів, що відбулися 18.02.2020 року, було прийнято рішення клопотати перед арбітражним судом про визнання боржника неспроможним (банкрутом) і про відкриття щодо нього конкурсного провадження, збори працівників не відбулися», - йдеться у розслідуванні.

У російських ЗМІ також широко висвітлювали тему з «Ямалспецбудом» та зв’язками фірми з Валерієм Шнякіним.

Одночасно з банкрутством "Ямалспецбуду" Смирнов відкриває ще одну будівельну фірму «ВЕД Механіка», де діяльність йде за аналогічною схемою. Будівельна фірма бере держтендери на будівництво житла, з держбюджету виділяються гроші, підключаються і приватні інвестори, в результаті ні житла, ні грошей, а всі кінці благополучно зникають на верхах.

Тут варто звернути увагу читача на діяльність самого Смирнова. Спектр його інтересів настільки широкий – що він відкриває фірми, починаючи від будівельних та юридичних та закінчуючи торгівлею фруктами та овочами.

З повним переліком діяльності можна ознайомитись на сервісі перевірки контрагентів.

Смирнов значиться індивідуальним підприємцем. А також екс-засновником того самого «Ямалспецбуду», ТОВ «Волга ДКД», яке займалося оптовою торгівлею, ТОВ «Нижегородський термінал» (надавало послуги зі складування та зберігання», ТОВ «Алмаз-М» (фірма займалася консультаційними та інформаційними послугами), також у переліку значаться дві фірми з наданням дивних фінансових послуг та діяльність з оптової торгівлі паливом.

Нині ж Олег Смирнов контролює будфірму «ВЕД Механіка», ТОВ «Воїр Капітал» та ТОВ «Лігал Арт» (обидві займаються наданням юридичних послуг), а також зять Шнякіна зареєстрований індивідуальним підприємцем, із зазначенням виду діяльності «оптова торгівля фруктами та овочами».

Можна було б порадіти за заповзятливого екс-сенатора та його зятя, які і овочі продають і юридичні послуги надають, і будівництвом займаються, якби через купу підставних одноденних фірм зі статутним капіталом у 10 тисяч рублів, Шнякін та його спільники не збували крадене на окупованих на територіях України майно.

Казус «Топаза»

2014 року Валерій Шнякін, перебуваючи на посаді члена Комітету Ради Федерації з оборони та безпеки, 1 березня 2014 року дав згоду на введення військ РФ на територію України. Ветеран КДБ навряд чи вірив у патріотизм, «захист російськомовних у Криму та на Донбасі», або страждав на великоімперські амбіції. Натомість швидко зорієнтувався, що грабувати окуповані території – це не дрібниці продавати, кидати інвесторів-забудовників чи торгувати фруктами та овочами.

До речі, тоді Шнякін потрапив у розширений список росіян, проти яких ЄС застосував санкції у зв’язку з подіями в Україні та в Криму. Валерій Шнякін поповнив цей список, як і всі члени комітетів Ради Федерації ФС РФ з міжнародних справ, оборони та безпеки.

Так Шнякіну вдалося загубитися серед інших та уникнути подальших персональних санкцій, обмежившись колективними.

Розуміючи, який ласий шматочок сам іде до рук під час окупації, Шнякін дає команду своєму зятю Смирнову зареєструвати низку різних фірм. Як досвідчений розвідник, він розуміє всю серйозність майбутнього протистояння між Росією та Україною, тому одразу ж накинув оком на оборонні підприємства.

Члену Ради Федерації з оборони та безпеки вдалося без проблем домовитися з вищими воєначальниками про вивезення обладнання з донецького заводу «Топаз».

Держкомпанія «Топаз» у Донецьку з 1974 року спеціалізувалася на розробці та виробництві радіотехнічних систем та комплексів, засобів радіотехнічної розвідки та комплексів ПВО. Причому виробництво мало закритий цикл. Чого тільки варті комплекси «Кольчуга» чи «Мандат», вартістю кілька десятків мільйонів доларів.

У червні 2014 року на підприємство увірвалися бойовики батальйону «Восток». На той час проукраїнське керівництво заводу встигло вивезти невелику частину обладнання та евакуювати комплекс «Кольчуга». Бойовики ж вилучили на свою користь експериментальний виріб військового призначення "Мандат", автомобілі "КрАЗ", які були обладнані для встановлення на них автоматизованої станції "Кольчуга", промислове обладнання, технічну документацію, електронні носії, програмне забезпечення, плати, чіпи та багато чого іншого. Як повідомили українські ЗМІ - все награбоване протягом червня-серпня 2014 року було вивезено на територію Росії.

У нашому розпорядженні опинилися документи, які безпосередньо підтверджують, що перевезенням обладнання заводу «Топаз» займалася мережа компаній Олега Смирнова – зятя Шнякіна.

Так, наприклад, ТОВ «Алмаз-М» надавало консультаційні та інформаційні послуги. ТОВ «Нижегородський термінал» займалося транспортуванням, складуванням та зберіганням награбованого. А ТОВ «Лігал Арт» займалася юридичним супроводом пограбування.

Фактично компанії зятя Шнякіна – Смирнова забезпечили доставку, логістику, юридичний супровід, а потім і продаж держструктурам обладнання із заводу, природно, за бюджетні гроші.

Судячи з поданих документів, краденим розжилися Науково-дослідний інститут далекого радіозв’язку та Північно-Кавказьке виробничо-комплектувальне підприємство «Оборонпромкомплекс». А платником виступив федеральний бюджет.

Окремою історією тут йдуть комплекси «Мандат» – автоматизовані комплекси радіоелектронної боротьби (РЕБ), вартість яких уже тоді сягала 10 млн доларів. До російської армії вони не потрапили, оскільки комплекси саме українського виробництва не значаться в переліку таких, які поставлені на озброєння армії РФ. Та й повірити в те, що найманців та мародерів з батальйону «Восток» російське керівництво допустило до техніки, вартість якої сягає десятків мільйонів доларів, може лише дуже недалека людина.

Насправді в кулуарах Ради Федерації вже давно ходять чутки, що Шнякін за час роботи з 2007 року в структурах федерального рівня встиг обзавестися корисними зв’язками. Саме їх він і використовував під час роботи сенатором у Комітеті з міжнародних справ, а також у Комітеті з оборони та безпеки Ради Федерацій.

Структури, близькі до Шнякіна, займалися вивозом обладнання із заводу «Топаз». У розпорядженні редакції виявилася комерційна пропозиція від фірми Смирнова до провідних виробників ВПК Росії щодо продажу обладнання з Донецька.

«Але ось комплекси «Мандат» «згубили» в дорозі. Насправді Шнякіну та ще кільком членам Радфеду вдалося домовитися з однією дружньою Росією країною, куди комплекси були просто продані» - заявив на умовах анонімності один із помічників високопосадовця.

Для Росії оборонно-промисловий комплекс завжди грав важливу роль, являючи собою найбільш високотехнологічну категорію експорту. Але й продавати награбоване, як показали останні події, росіяни не гребують.

До речі, наявністю секретної та таємної документації може пояснюватися і факт частих поїздок Шнякіна до США та Європи, а також той факт, що незважаючи на санкції, європейці вважають за краще не чіпати нерухомість колишнього сенатора до ЄС. Як то кажуть, майстерність розвідника не проп’єш.

Митниця дає добро

Російські можновладці швидко зрозуміли, що Шнякін, маючи за плечима досвід розвідника і зв’язки в Адміністрації Президента, може бути дуже корисним.

Саме тому, коли у 2014 році термін його повноважень, як сенатора, минув, Шнякіна призначають до Федеральної митної служби, де він бере під свій контроль питання митної політики. Але не так політики, як вивіз в Росію краденого з окупованих територій України.

За даними Головного управління розвідки Міноборони України, з 2014 року практично за два роки росіяни встигли вивезти 12 заводів із тимчасово окупованих територій Луганської області та 6 – з тимчасово окупованих територій Донецької області. Про це повідомили у Головному управлінні розвідки.

З Луганської області окупантами вивезено обладнання підприємств: ЗАТ Луганський машинобудівний завод ім. Пархоменко, ТОВ Машинобудівний завод 100, ДП ЦКЛ машинобудування Донець, ТОВ ПОЛІ-ПАК, Луганський завод прокатних валиків, Брянківський рудоремонтний завод, Оборонний завод космічної промисловості Юність, Луганський електромашинобудівний завод, Луганський ливарно-механічний завод, Луганський авіаційно-ремонтний завод, Лугутинський науково-виробничий валковий комбінат, ЗАТ Луганський патронний завод

Також було розібрано на металобрухт та знищено ще 11 заводів: ВАТ Завод гірничорятувальної техніки Горизонт, Завод з вторинної переробки Вторчермет, Чорнухинське вагонне депо, ВАТ Луганський ливарно-механічний завод, ВАТ Стаханівський феросплавний комбінат, ТОВ Луганський завод теплотехнічного обладнання, Луганський завод автомобільних клапанів, Завод металопрокату Прокатсервіс, ВАТ Лугцентрокуз ім. Монятовського, Науково-виробничий центр Трансмаш, ТОВ Луганський трубопрокатний завод.

З Донецької області росіяни вивезли до Росії 6 заводів: ВАТ Донбаскабель, Харцизький машинобудівний завод, ВАТ Завод Точмаш, ДАХК Топаз, Сніжнянський машинобудівний завод, ПАТ Норд.

До нашої редакції також потрапили документи, які свідчать про те, що фірми Олега Смирнова «надавали фінансові та консультаційні послуги» при перевезенні до Росії ще мінімум трьох українських підприємств. Документи є у розпорядженні авторів.

Усі ці два роки Валерій Шнякін займався митницею, граючи аж ніяк не останню скрипку в оркестрі, але водночас вигідно ухиляючись від санкцій за допомогою підставних фірм свого зятя.

Патріот із апетитом

Будівництво, торгівля фруктами та овочами, юридичні послуги – це не повний перелік того, чим займається сімейство Шнякіних-Смирнових. Ще одним важливим заняттям для Валерія Миколайовича, чи точніше сказати, золотою жилою, стало патріотичне виховання молоді.

14 березня 2013 року Валерій Шнякін очолив приволзьке відділення Російського військово-історичного товариства. Загальноросійське товариство сформувалося ще в 2012 році за особистим указом Путіна, а в 2013 році Шнякін очолив один з його осередків.

І не помилився. З 2014 року Росія планомірно вкладала гроші в ідеологічно правильно патріотичне виховання молоді. З початком окупації Криму на ці цілі з скарбниці РФ пішло більш ніж 73 млрд рублів.

Наприклад, у 2016 році бюджет федеральних програм з цієї тематики становив 280 млн рублів, а в 2020 - вже 11,3 млрд, тобто в 40 разів більше.

На потреби патріотичної організації виділяли кошти і з федерального бюджету, і з регіонального. Загалом Шянкін на посаді просто привласнив близько 500 млн рублів. А ось у чому полягало патріотичне виховання підростаючого покоління – ніхто зрозуміти не міг.

Зрештою, батьки молодих патріотів і активісти змушені були звернутися до Генеральної прокуратури Росії з проханням перевірити витрати на деякі, досить туманні цілі.

Сам Шнякін позначав свою роботу на цій посаді як прагнення до «збільшення частки громадян, у яких основною життєвою цінністю є любов до Батьківщини, на 8%», а також «сформованого у молоді позитивного ставлення до військової служби, готовності до захисту Вітчизни, розвиненого почуття патріотизму та культури міжнаціонального спілкування, громадянської відповідальності та громадянського обов’язку».

Однак, виміряти рівень того чи іншого неможливо.

За даними перевірки Рахунковою палатою виконання програми «Патріотичне виховання громадян РФ на 2016–2020 роки», із 10 показників було виконано лише один. Аудитори також відзначили дивацтво зазначених цілей. Зокрема, у програмі мали брати участь 130% усіх освітніх організацій країни, а проінформувати про неї треба було 200% росіян.

Цікаво, що головою РВІО став Володимир Мединський, на той час міністр культури Російської Федерації. Отже, можна припустити, що на ключові пости для великого «розпилу» вже колишній міністр набирав своїх людей. Але дерибан вийшов добротний.

Черешенька на торті

Якщо читач думає, що з пограбуванням Донбасу та федерального бюджету Росії апетити Шнякіна та його родичів зменшилися – то це зовсім не так. Ми вже писали вище про індивідуального підприємця Олега Смирнова, який відкрив своє ПП під торгівлю фруктами та овочами. Копнувши трохи глибше, нам вдалося дізнатися, що саме через фірму Смирнова до Москви, і до інших російських міст надходять на ринки херсонські фрукти та овочі, а також мелітопольська черешня. При цьому, купує Смирнов, під «дахом» Шнякіна у місцевих фермерів на окупованих територіях фактично за безцінь.

У свою чергу ми обіцяємо не випускати з виду одіозного екс-сенатора-КДБіста та його родичів, а в подальших публікаціях докладно досліджувати тему пограбування не лише багатостраждального Донбасу, а й решти окупованої частини України – тим більше, що інформація від місцевих жителів та бізнесменів уже надходить.